За статтею 56 КЗпП за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватися як під час прийняття на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в такому разі провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
У відповідності до ст. 21 КЗпП України сторонами трудового договору є працівник і власник або уповноважений ним орган, тобто роботодавець. Працівника приймають на посаду відповідно до штатного розпису підприємства для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівник підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку тощо.
Чинним законодавством передбачено, що чисельність працівників кожної професії (кваліфікації) у штатному розписі визначають з розподілом штатних одиниць за структурними підрозділами підприємства, установи, організації.
Тому приймати на роботу іншого працівника можна лише за наявності вакантної посади, передбаченої штатним розписом, а приймати лише на кілька днів на тиждень - немає законних підстав.
Водночас за ч.3 ст. 32 КЗпП України у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці в разі продовження роботи за тією самою спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.
Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад тощо - працівник має бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Крім цього, відповідно до ст. 105 КЗпП України працівникам,які виконують на тому самому підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника встановлюється на умовах, передбачених у колективному договорі.