Відповідно до статті 76 Кодексу законів про працю України і частини 1 статті 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР, одним із видів щорічної додаткової відпустки є відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про відпустки» щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. На сьогодні перелік таких професій, посад і робіт зазначений у додатку 1 Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 № 679 із змінами).
Особливості надання щорічної додаткової відпустки за шкідливі та важкі умови праці визначені Порядком застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додаткову відпустку на роботах, затвердженим наказом Мінпраці України від 30.01.1998 № 16.
Для визначення тривалості такого виду додаткової відпустки потрібно провести атестацію робочого місця працівника (частина 2 статті 7 Закону України «Про відпустки»). Її здійснюють згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442, а під час визначення права на додаткову відпустку та її тривалості керуються наказом МОЗ України, Мінпраці України «Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів» від 31.12.1997 № 383/55.
Додаткова відпустка надається пропорційно фактично відпрацьованому часу.
У розрахунок часу, що дає право працівнику на такий від відпустки, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах у шкідливих і важких умовах праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, професій, посад.
Отже, конкретну тривалість додаткової відпустки визначають у колективному чи трудовому договорі залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в шкідливих та важких умовах (частина 2 статті 7 Закону України «Про відпустки»).