Історії з життя безробітних...
Коли моїй дитині виповнилося 6 років і Настя стала школяркою, родичі і знайомі навперебій радили піти працювати. І чоловік був не проти того, щоб я теж заробляла, досі він «тягнув» весь домашній бюджет сам.
– Засиділася ти, Таню, вдома. Маленька підросла, пора і мамі рости далі, зайнятися чимось корисним, – чула все частіше.
Але чим займатися? Куди йти, де і чого шукати? І я подумала: справді треба щось міняти в звичному режимі життя. Була готова до того, щоб піти на роботу.
Свого часу захоплювалася фотографією і студенткою навіть підробляла у місцевій газеті. Тож хотілося спробувати стати професійним фотографом. Можливо, щось оформляти, робити якісні знімки для Інтернет-ресурсів.
Пішла до сестри, яка працювала в рекламному агенстві. Але фотохудожника там не потребували. Спасибі, що допомогла влаштуватися хоч менеджером з реклами – без досвіду не хотіли брати.
Ще мені запропонували фотографувати речі для Інтернет-магазину. Найбільше подобалося роботи фото одягу та взуття. Але… дівчина, яка відкрила Інтернет-магазин, припинила ним займатися і роботи для мене не стало.
Моя кар'єра в рекламі теж не «задалася»…
Не напрацювала свою клієнтську базу, тож менеджером став більш моторний молодий чоловік. А я ще й часто відпрошувался серед дня, щоб забрати доньку зі школи. З такою працівницею власниця швидко попрощалася.
І тоді я прийшла в службу зайнятості.
– Хто ви про професії? – спитали мене.
Колись я вчилася в технічному університеті, але, рано вийшовши заміж і народивши дитину, забрала документи. Виходить, професії у мене немає… Хоча, можливо, ще закінчу навчання заочно.
Підходящої роботи за записом в трудовій книжці – менеджер з реклами – для мене не знайшлося. Сказали, можуть запропонувати мінімальну виплату як безробітній.
Звісно, це невеликий дохід. Збираючись працювати, я розраховувала зовсім на інше.
– Чому б вам не спробувати себе в бізнесі? Служба зайнятості допомагає відкрити власну справу, – сказала дуже уважна фахівець, котра працювала зі мною.
А я навіть не знала, що тут, у службі зайнятості, таке можливо. Зацікавилася.
Мені запропонували пройти тестування і виявилося, що у мене є здібності до підприємництва! Ніколи не здогадувалася про свої приховані таланти! Пройшла курси з основ підприємництва і відчула, що хочу спробувати.
Щоправда, чоловік поставився скептично.
– Ти ж нічого не вмієш! Прогориш, – заявив він.
А мені стало образливо. Невже я така невдаха? Схотіла довести, що чогось варта.
Так співпало, що подруга в той час відкрила невеличкий магазин, де торгувала джинсами. Площі було забагато, оренда чимала і вона запропонувала мені орендувати другу половину приміщення. Я погодилася. Зареєструвалася фізичною особою-підприємцем і разом з нею поїхала в Одесу за товаром. Вирішила продавати взуття.
Сама придумала, роздрукувала, розповсюдила по району кольорові афішки – ми відкрились. Зробила вдалі знімки кросівок, босоножок – як я умію!
Для закупівлі товару витратила одноразову допомогу, яку отримала в центрі зайнятості для підприємницької діяльності.
Тепер у мене є свої покупці, я навіть знижки невеликі роблю. І плачу зарплату дівчині, яку взяла на роботу.
Стала заробляти сама, і мені це подобається. Мої домашні і подружки теж раді за мене. Поки що не прогоріла, торгую, хоча на період карантину довелося зачинитися. Та сподіваюся, це ненадовго і все буде добре…
Тетяна.