За статтею 34 КЗпП України простій- це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Виплати, які проводяться працівникам за час простою, визначені ст. 113 КЗпП України, згідно з ч. 1 якої час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку, не нижчого від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Час простою з вини працівника не оплачується (ч.4 ст. 113 КЗпП України).
Оплата простою проводиться за всі робочі дні згідно з установленим працівникові графіком роботи.
Водночас гарантії працівникам за час простою, встановлені законодавством, є мінімальними державними гарантіями, в колективному договорі можуть передбачатися додаткові (збільшені) порівняно із законодавством гарантії.
За час простою працівникові не виплачуються доплати, надбавки, премії та інші виплати, встановлені колективним та трудовим договорами.
Як виняток із цього правила працівнику за час простою може бути збережено середній заробіток у разі коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров′я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини (ч.3 ст. 113 КЗпП України) або на період освоєння нового виробництва (продукції) терміном не більш як шість місяців (ч. 5 ст. 113 КЗпП України).
Після закінчення простою працівникові поновлюється виплата його заробітної плати.