Згідно зі ст. 34 КЗпП України простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Чинним законодавством безпосередньо не регламентовано порядку та умов запровадження простою.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України, у колективному договорі підприємства (установи) встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально- економічних відносин, зокрема питання оплати праці, режиму роботи, тривалості робочого часу та відпочинку.
Статтею 3 Закону України «Про оплату праці» визначено, що мінімальна заробітна плата- це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Щодо гарантій працівникам у разі запровадження простою, то Законом України від 30.03.2020 р. №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» внесено зміни до ст. 113 КЗпП України, відповідно до яких час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
На період простою роботодавцем має бути забезпечено збереження мінімальних державних гарантій в оплаті праці за час простою.
Трудовим договором, колективними договорами, угодами можуть бути визначені вищі рівні оплати за час простою.